Печера відлюдника

Місце втечі від світу і його марноти на Поділлі

На межі Хмельницької та Тернопільської областей, у Городоцькому районі першої з них, знаходиться селище міського типу Сатанів. Мальовнича природа (у Хмельницькій області є Національний природний парк «Подільські Товтри», у Тернопільській — природний заповідник «Медобори»), річка Збруч, водні джерела вже здавна притягували наших предків селитися в цих місцях. Відповідно, там відбувалися численні історичні події, свідками яких є архітектурні пам’ятки Сатанова.

Звичайно, там де жили люди, вирувало й релігійне життя. На протилежному від Сатанова боці річки Збруч, яка розділяє Хмельницьку й Тернопільську області, уже на Тернопіллі, на теренах природного заповідника «Медобори» знаходиться ще одне унікальне місце — Пуща відлюдника.

Якщо перейти через швидкоплинний Збруч, пройти старовинне село Кренцилів Гусятинського району, у якому й досі знаходять предмети побуту часів Київської Русі, то можна ввійти до лісу. Дорога веде до гори. По обидва її боки — старий, темний, листяний ліс. Відчувається, що знаходишся в заповіднику — багато грибів, ростуть рослини, які занесено до Червоної книги.

Десь на півдороги до печери відлюдника розташована інша печера — природна, глибиною близько 30 метрів. У ній на самому дні знаходяться невеликі озера. Вхід туди закритий. Дещо вище вид­но залишки стародавніх рукотворних валів. У часи Київської Русі тут було місто Звенигород. Пізніше в цих глухих місцях ще довго після прийняття християнства жили язичники.

На самому вершечку гори розміщена печера відлюдника. Дерев’яні сходи допомагають підійти до входу в печеру, біля якого стоїть дерев’яний хрест. Кажуть, що відлюдник прийшов у ці краї в 30-х роках XIX століття. Протягом чотирьох років у вапняку видовбав собі печеру й жив там близько сімдесяти років, померши в дуже похилому віці.

Ніхто не знає імені цього чоловіка, звідки він при­йшов, навіщо вирішив усамітнитися в глухому лісі. Але відомо, що він постійно молився й до нього йшли люди з навколишніх сіл із проханням про молитву. Харчувався чоловік дарами лісу та тим, що йому приносили.

Печера складається з двох приміщень: в одному відлюдник жив, у іншому — молився. Кам’яне ліжко, погане освітлення, холод і вологість були постійними супутниками самітника впродовж його тривалого перебування. Зараз у тій частині печери, де він молився, стоять ікони, престол, свічки. Один раз на рік, на Зелені свята, сюди приходить священик і люди із сусіднього села й проводять у печері Богослужіння.

Дивно, нерідко ми шукаємо святих місць за межами України. Але найближчим для нас завжди буде той образ святого життя, який є поруч.